Теплою хвилею Ваш ніжний дотик
Проник у тіло, як вічний вогонь,
Живить надіями тліючий ґнотик,
Відгуком серця торкається скронь.
Лагідні очі освітлюють розум,
Пісню кохання шепочуть вуста,
Вітер слова перетворює в прозу,
Ноги окутує піна густа.
Топлять цілунки і тіло, і душу
У язичкових єднаннях творінь...
Море вкриває нас пледом із плюшу,
Із оксамитових сонцеплетінь.
Ми — нерозлучні, як небо і море,
Наскрізь проймає у пестощах щем.
Наше кохання — величне, прозоре,
Писане хвилями там, де Едем. 9.10.14