Крізь все відсторонено вниз десь похнюплено
Дивиться. Вилиці від сліз багнюкою
Туші замурзані. Втри. Де там. Стомлено
Зітха. За п’ять стрілка три проб’є. Зломлена,
Зламана повністю. Пізно – не чується.
Руки заломлені. Відчай віншується,
Пальцем обсмоктаним думки помішує.
Топтані мрії на здертій афіші. Вже
Вії-метелики пилку позбавили –
Вже їм не пурхати через “забаву” ту,
І до квіток всі шляхи вже заказані,
Зрізаних ницо, як очі зав’язані
Були, як завше. Проте, щось змінилось:
Докору цівка довір’ям струмилась.
Скалки кришталю, до цього безцінного,
Тяли болюче жалю перемінними.
Стрілка п’яту пробила. Світало.
Очей скло розбите. Ледь-ледь калатало.
Не чується. Пізно щось чути, коли
Цілунками Юди вже розіп’яли...
