Я в жмені назбираю сонця,
І вранці, з кавою разом,
Тихо постукаю в віконце,
Трохи сполохавши твій сон.
Та ти, будь ласка, вже не сердься,
І брови хмурити не слід,
Там за вікном на твоє серце,
Давно чекає цілий світ.
Світ не такий вже і поганий,
Хоч і не все там до пуття,
І він твоїм назавжди стане,
А в ньому кава й, звісно, я…
