В глибоку осінь ми удвох вступили –
В літах обоє вже – і ти, і я.
У тебе – син і в мене теж два сини…
У кожного із нас – своя сім’я.
Синів батьками наших називають,
Бо й їх дорослі стали вже сини.
Своїх висот онуки досягають –
Міцніють і ростуть, мов ясени.
Нам солов’ї давно відщебетали,
І грози відшуміли теж давно.
Поважними людьми тепер ми стали,
Та про минуле спогадів – танок.
Студентами були в одному вузі,
На лекціях, в читалці – всюди вдвох,
На сесіях теж мали по заслузі,
Та трапилося горе під Різдво.
Немов крилаті ми лелеченята,
Літали по льоду на ковзанах.
Розлуки нашої то був початок,
Коли ти, впавши, ногу там зламав.
Тож витяжка, і гіпс, і стіни білі…
Так, плинув час – його ж не зупинить,
Й хоча усе здавалося стабільним,
Цей випадок життя наше змінив.
Ти там зустрів в халаті білім... долю,
А я не стала плакать, заважать,
Призначення одержавши, додому
Поїхала, не стала й заїжджать.
Пройшло життя. Ні, птахом пролетіло.
І раптом… зустріч, через стільки літ:
Не ті вже очі і волосся, й тіло.
У кожного із нас був свій політ,
Та тільки у душі щось… обірвалось,
Хай глухо, але в самій глибині…
Чому та на катку проста недбалість
Життя тобі змінила і мені?
Колись би долею це все назвали.
Чому ж вона так з нами повелась?
Чи може, не життя – ми казку знали,
А може, просто, мрія не збулась?..
1.03.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
...так часто буває - ми звикли називати це долею, але... просто іншого
шляху нам не судилося пройти, тому й не знаємо: як би там було... Чудова Ваша лірика, просто чудова!!!
У кожного своя доля і свій шлях широкий... А у Вас така вона...і нічого жалкувати, що сталося, те й сталося. Ось, які повиростали сини, соколи ясні У мене багато подібних випадків було в юності й молодості. Тому я й одна Не довіряю нікому. А тим, кому довіряла, вже на білому світі немає. Щемливо п.Ганно Зі Святом Благовіщення Вас вітаю! Щастя й радості бажаю! Щоб усі були здорові й кохані!