Аналізуючи причини,
Гадаю я уже не раз :
«Хто благородніший із нас
У вчинках – люди чи тварини?
Ми возвеличуєм свідомість,
Що киснем дихає сумлінь…
«А звірі ж в колі повелінь
Рефлексів й звичностей, натомість !»
То ж я мисливець…Хтось з обори
Поцупив ніччю барана:
-Вовків це справа, їх вина , -
Юрба сипнула тінь докорів.
Чи то в багні по самі груди
Ховала жадібність свій страх,
Якщо рішили власний жах
На зграю виплеснути люди?
І ось година полювання :
Знайшовши лігвисько вовків,
Вовчицю пострілом огрів,
Без метушні та без вагання.
Легенький помах пальців длані -
Без церемоній і мармиз
Двох цуценят мій пес загриз
В мить непохитного бажання.
Своїм я успіхом дружині
Встиг похвалитися, між тим…
Вона схмурніла,наче дим
У неї виїв очі сині.
Приємний настрій з почуттями,
Що я обов*язок здійснив…
А під світанок вовк завив
В дворі із хрипом до нестями.
«Господар?–ойкнуло у серці , -
І відкіля про мене взнав?
Акт помсти,певен, розпочав
Під войовничі звуки в герці!»
Щось надзвичайне відбулося :
Він горем – тугою звучав,
І душу рвав , і підіймав
На скронях стрижене волосся.
Усе пронизуючи тіло,
По довжині пройшовся струм :
Нестерпним болем вп*явся глум,
Все похололо, затремтіло.
І якось моторошно– дико
Щось затарахкало в дворі,
Залопотало угорі
Між віт високої осики.
А вийшов з хати –впала стеля….
Картина дійсності страшна :
Стоїть дочка дрібна одна,
А поруч вовк, як справжня скеля.
А пес розірваний– життя
У нім теплились ледь іскрини…
Хоч небезпеки від тварини
Не відчувало геть дитя.
Холодний піт – а думка зрима :
«А як дочці допомогти?
Лиш крок – й згасатимуть світи…»
І ми зустрілися очима!
Слізьми зволожились зіниці :
«Потворо, чуєш, вбий мене !
Хай кара винних дожене –
Невже у тебе серце з криці?»
Дитя, що бавилося грою
Й крутило вовчий сірий хвіст,
Підбігло,вирівнявши зріст :
-О, татку! Татку, що з тобою?
«Хіба ти цар і твориш долю,
Коли дітей малихвбивав?»…
Без крові помста - покарав
Мене,огидного, він вволю…
Микола Стасюк ( Антологія сучасної новелістики та лірики УКРАЇНИ - 2016)
