|
В село до материних родичів, що мешкали на Сумщині, ми приїхали надвечір, і доки дорослі цілувалися й раділи зустрічі, я прислухалася до шарудіння біля печі, де на низькому ліжку лежав й щось бубонів хлопчик років шести. "Бабо, - канючив він, - йди до мене, бабо!" - І через хвилину ображено: "Баберя, баберя, ну йди хоч на хвилинку!" "Юрик, - хай ти сказися!, - тихенько озивалася бабуся, - спи! Бачиш, люди здалеку приїхала, дай побалакати ". І знову чулося, як незадоволений онучок зазиває бабу до ліжка. "А що йому треба?"- запитала моя мама. "Та соромно сказати, - відповіла бабця, - вуха хоче".
Така відповідь здивувала ще більше, і нам пояснили, що Юрко засинає лише з бабою, коли тримає її за вухо.
Про вуха ж баби Ганни слід розказати окремо: великі, наче прозорі рожеві вареники, вони стирчали з обох сторін обличчя, і гладко зачесане сивувате рідке волосся вже їх не приховувало. Як генетичну спадщину капловухість отримали деякі діти, онуки і правнуки, підтверджуючи спорідненність з бабою Ганною. І коли хтось підсміювався над дітьми за ці вушка, бабця пригортала малюків до себе і цілуючи в потилицю, примовляла: "Каплавухі поросята дорожчі!"
"Баберя, баберя, - сердито промовляв хлопчик, розмазуючи сльози по щоках. Баба не витримала і підбігла до ліжка: "На! І спи мені швидко!" Вона присіла на край ліжка, хлопчик заспокоївся і, справді, швидко заснув. " Од же привчила, - сміючись розказувала вона нам, як повернулася. - Не хоче засинати один, хоч що роби! А як за вуха мене потріпоче, наче воно йому казки дарує, спить всю ніч міцно".
Ранком я познайомилася з своїми двоюрідними братами, темноголовим прудким Юрком, що був на один рік старший від мене, і з Вовкою, на рік меншим. Цей був непривітний, мовчазний з білявим пухнастим волоссям, схожий на кульбабку. Недовірливо поглядав на невідомо з яких країв , хтозна, з якими намірами, прибулих гостей, ховав ключа від хати, і взагалі, почував себе відповідальним за великий хазяйський дім.
З Юрком ми одразу потоваришували, і, щоб не соромити його, я не стала розпитувати про бабине вухо, і ми одразу побігли на край городу, де протікала невеличка річка, а місцеві дітлахи залюбки купалися в ній, роздягнувшись догола. Для гостей роботи удень не знайшлося, і моя мама до вечора змайструвала із старої фельдиперсової панчохи м`якеньке рудувате вушко, розміром точнісенько з бабине, мовляв, щоби дитина не нервувала перед сном. Ввечері баба одразу прилягла з Юрком на ліжко, і тільки-но хлопчик почав мружити очі, вклала йому в руку штучне матерчане вушко. Підміну було не помічено, і задоволена баба повернулася до столу, до довгих і приємних розмов з гостями.
Та ранком Юрко підробку викрив. Обуренню, прикрості не було краю. Штучне вухо, з огидою, було викинуте геть, і, здається, з тої пори хлопець вже не кликав бабу його присипати. Я підняла невдалу підміну і заховала в кишеньці фартушка: жалко було маминої роботи і вдалої видумки. Гадаю, це був мій перший гаджет. Згодом, вдома, ще довгенько я підкладала "бабине вушко" собі до щоки в ліжку, прислухалася до нього, намагаючись почути з нього, як з маленького радіоприймача, нову бабусину казку...
ID:
723896
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 16.03.2017 18:16:32
© дата внесення змiн: 11.11.2018 18:47:03
автор: Борисовна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Моя онучка так свою маму до 6 років експлуатувала! 
