Свій кращий вірш я ще не написала.
У нім впокориться моя душа,
Що сотні раз у віршах воскресала
І тріпотіла раненим пташам.
У тім вірші надихаюсь, нап'юся
Любов'ю до вели́чнішого краю,
Де я живу, кохаю і молюся,
Де мову неньки у пісні вплітаю.
Я напишу про радощі й жалі,
Про чисті сльози й усмішки крилаті,
Про хліб святий на батьківськім столі,
Про вогник, що дітей чекає в хаті.
Я оспіваю волю козаків,
І ту, що так плекали на Майдані…
Ту, що в нащадках житиме віки,
І правду звільнить з вічних пут кайданів.
А може вірш той буде про любов
Оту, що жінку щастям окриляє.
Чи материнську, що мов той покров,
Не має меж і заздрощів не знає.
Я напишу, як кануть в вічність дні,
Роки, століття, з ними і епохи…
Чи розкажу, як сонце у вікні
Щодня для нас дарує сонця кроки.
Значу́щий вірш про все НЕ напишу,
Бо у житті важливого багато.
Та у віршах свою любов лишу,
У кожнім буду світ цей обіймати.
Кажуть, що коли поет пише свого най най вірша йому немає більше до чого прагнути, бо вже все написано... тому Оленко, всі ваші вірші прекрасні, бо в них частинка вашої душі! І не хочу вашого най най вірша, щоб насолоджуватись ними і надалі...