Напевно, жодна так не потерпала,
Як наша українська – ненька мов…
Віки її нещадно розпинали,
Висмоктували із артерій кров
І виганяли…з дому виганяли!
Вклоняюсь силі духу, неба силі,
Що їй з-під гніту, з вирваним крилом
В майбутнє дав Господь долати милі
І мирним стати, в світі тім, послом,
Щоб світло, правду боронить від гнилі.
Найкраща мова, найсильніший ген,
Що виживає завжди у неволі.
Кубанський, на землі чужинській, хор
Вже двісті років, дякуючи долі,
Козацьку пісню вивів у фавор.
За мову – дякую, російський хор…
Не вдасться ворогові підла змова,
Земля украдена, брудна війна…
І вічно буде жити калинова
Бо Ненька наша в світі – не одна,
Душа зміцніла, оновилось слово.
В небесних рунах – Україна й мова!
21лютого 2017
(с) Валентина Гуменюк
