Туркоче горличкою річка,
В долині в`ється, наче стрічка,
Хвилює так мене приємно
І серце б`ється щемно-щемно.
А уздовж річки й біля броду
Осоки п`ють студенну воду,
Їм вітер чеше шовку коси...
У дебрах зигзиця голосить
А ще у травах при долині
Глядять, як в душу, квіти сині.
А над долиною у житі
Сокирки й мак росою вмиті
Тут у цяцькованій суконьці
Джерельце виграє на сонці
І його пісня ніжно лине,
А серце б`ється без упину
Важніє колос в дальнім полі.
В ромашки запитаю долі.
Та що питати? Вже запізно,
Бо ми з тобою вже нарізно
І я згадаю сині очі,
Шовкові кісоньки дівочі,
Твій сміх, що лине, мов джерельце
І так бентежить моє серце.
Воно мене штовхає, хоче...
Душа, як ввисях птах, тріпоче.
Та що ти вдієш, незрівнянна?
ти ж не моя - його кохана.