Доконче, як на сонці сніг розтане,
Чи вслід дощу підійметься трава,
Як рясно знов заквітують каштани,
Так віть бузку у вазі – нежива.
І як духмяний чебрик неухильно
Одягне степ в свої рожеві квіти,
Так стигла морва біла чи чорнильна,
Як з гілки впаде – починає гнити.
А восени, як неодмінно клени
Палітрою розкошують в гаях,
Запізно вже, як злива ллє шалено
У поспіху худий латати дах.
І ось останнє, як із першим скипнем
Земля промерзне, мов каміння стале
Так лютий наречи бодай і липнем –
Для літепла цього, на жаль, замало…