І стають неважливі роки,
За рядками з віршів сховалися.
Ми на хвилі життя ріки,
Пливучи у минуле вглядалися.
Десь глибоко, у вирах душі,
Можна правду знайти єдину,
У словах, мов в човнах, у вірші
Ми шукали в собі людину.
А літа проминали не марними,
Бо знайшли найпростішу істину:
Неможливо завжди бути гарними,
Але чесними будьмо воістину!
Ми навчилися плавати в мріях
І літати без крил, як птахи.
Ми уміємо жити в надіях,
Головне, щоб щасливі були.
А життя без усмішки немає,
І хай станеться хоч-яке лихо,
Доля дні, мов сторінки гортає,
І минає все швидко і тихо.
Ну а там, де у серці пісні,
Де співа соловей понад ранком,
Настав час прилетіти весні
В Україну з рожевим світанком.
Ми подякуєм щиро вам,
Всіх поезій і муз чаклунко,
Що відкрили святині храм,
Геніальна Ліно Костенко.
.Вітаю Вас у Клубі! 
