*можна сказати, прозовий варіант "опис К"*
Одна мить змінює іншу. Ніч переливається в день. І лиш час, що ними керує, не змінюється, а йде собі по своїй безмежній дорозі й бачить все живе й неживе, що трапляється йому під ноги.
Будинок #4, квартира перша.
Біля вікна сиділа самотня дівчина з горнятком. Під вікнами її хати проходили люди, рухались машини, наче той час, шуміли крани на найближчій будові, летіли і водночас випаровувались вихлопні гази, внаслідок чого було неможливо дихати. Іноді повз вікно гнали поліція, швидка або пожежники. Дівчина на секунду уявила, що за трафунок міг статись, і опісля знов поверталась до свого ритму. В горнятку хлюпалось вино, яке їй коліжанка прислала кілька тижнів тому з Унгвара. Воно заповнювало ємність лише на половину. Власне, як і чужі думки не полишали дівчину в ту мить.
В той проміжок часу минало все - вступ в універ, перша дискотека, перший поцілунок, недоспані ночі, жахливий час в аудиторіях, завалені та здані екзамени - коротше, все її недавнє життя промайнуло перед очима. Наче вона й розуміла, що їй там вже не раді.
18:00
В двері хтось подзвонив. Вона не стала відчиняти двері.
Подзвонили вдруге. Вона не стала відчиняти двері.
Подзвонили втретє. Вона вже не стримувалась, але все ж не стала відчиняти двері.
Тоді постукали. Її нерви здавали.
Постукали вдруге. Нарешті вона встала з дивана і відчинила двері. Перед нею стояв молодий хлопець.
- Доброго вечора, пані. Я від вашого знайомого одногрупника. Хотів сказати, що він нині прийде в гості коло півночі...
І тоді, не промовивши ні слова, вона гримнула дверима і втекла в кімнату. Та все ж встигла почути:
- З неї ніякого толку нема. Але баба вона фігурна. Я би всмажив її.
- Ти серйозно? Отак зразу би взяв і тойво?
- Ну не зразу, але я б попробував... ОК. Ходімо, передамо Стьопі, що ми домовились.
Тоді все перевернулось з ніг на голову. Дівчина була в абсолютному шоці. І не стільки від того, що над нею проведуть ритуали, що їй повідомили через посередника, скільки від звертання.
Пані.
Пані.
Вона ледве усвідомлювала те, що до неї звертаються, як до поважної жінки. Їй ще навіть й 20 не стукнуло, а її вже пані назвали.
Це була остання здорова думка. Тоді вона, не чекаючи хлопців, запалила стеаринову свічу, налила на руку трохи воску і, терплячи біль, зачинила двері, взявши лиш найнеобхідніше. Після чого зайшла на привідкрите горище, стала перед вікном і, перекрутивши барабан, шмальнула в себе.
Постріл.
II.II.MMXVII
Ага. Тоді спробую пояснити, чому виникли запитання (навіть відповідати необов'язково) що такого трапилося, щоб зрозуміти, що тобі життя не раде ( у 20 років?) звідки в неі могли взятись чужі думки? Чому не хотіла відчиняти? Що такого у звернення "пані" ( тим більше - від незнайомого знайомця одногрупника?) гримнула і втекла, хоч почула добрячий шматок розмови, який можна було почути тільки зупинившись? Нащо був той біль від свічки? Чим шмальнула? Де взяла? Чи подумала про те, що лишає рідним?
В мене тоді зустрічне питання (про написане мною): якщо в людини такий негатив в голові, то як їй то культурно вилити? Матами буде заголосно, хоч і теж ефективно, та можуть почути. Плакати - не варіант. А як написати щось, то непоганий варіант.
