Усипані кипарисами-небесами,
Що труять нам життя згори
То так не вічно, що між нами
Сріблясті тіні восени.
Хіба слабка? Говорить втома
По кожній кліточці весни
Ти будеш вдома, і як нова
В обійми серце жаль бери.
Там, де межу малюють мрії
Немає злету для пташок
Нас жде загибель, на загибель
Ми хворі духом багатьох.
Olena Bilukha.
*******************************
Л. Українка
Що я тепер, о боже! жить мені для чого?
Слаба, мов тіло, в котрім серця вже нема,
Тінь марна я, мене жаль-туга обійма,
Самої смерті прагну, більше вже нічого.
Не будьте, вороги, ненависні до того,
Хто в серці замірів владарних не здійма,
Бо муку більшую, ніж має сил, прийма,
Не довго втримувать вам лютість серця свого!
Згадайте, друзі, – ви, котрі мене любили, –
Що я без щастя-долі у житті сьому
Нічого доброго зробить не мала сили;
Кінця бажайте безталанню мойому,
Бо вже коли я тут недолі досить маю,
Хай буду я щаслива там, у іншім краю!
************************************
У вірші "Остання пісня Марії Стюарт" 1888 року Л. Українка відкриває історії знаменитої шотландської королеви М. Стюарт, яка 1586 року була засуджена на смерть Єлизаветою, де у темниці каторжниця написала останній свій сонет, мотиви якого втілені в поезії Л. Українки. Поетесса вдається до паралелізму доль, говорячи, що брак сил - найгірша зброя. Варто сказати і про те, що астенія є першочерово хворобою тіла.
