Перелесник сидів із чашкою чаю на підвіконні і дивився на зорі, що діамантами сяяли у глибокому зимовому небі. При бажанні він теж міг ставати вогняною зіркою і літати у пошуках нових коханок, але нині йому не хотілося жодних утіх. Ні! Він мовчки сидів, накручуючи пасмо рудого волосся на довгий блідий палець, і думав про любов. Раніше його ніколи не бентежила ця тема, адже любов була для нього банальним харчем. Він зваблював чергових дівок і випивав із них життя своїми нечестивими утіхами, навіть не задумуючись про якісь почуття. Чергова коханка, немов миска апетитного борщу, і тільки. Спочатку він прикладав усі зусилля, аби підкорити собі чергову жертву, а згодом розлінився і став вельми скупим на коштовні дарунки. Та й що тим дівкам у давні часи треба було? Дай їй цукерку, і вона розтане! Але Перелесникові було шкода викидати гроші на цукерки, та й нащо дарувати ті солодощі комусь, коли він сам може їх з'їсти? У блискучі обгортки він із цинічним смішком замотував цупкі гімняшки худоби, а захмелілі від його чар жертви навіть не розуміли, що за бридоту він їм дарує.
Із самотніми вдовами, або покинутими дівчатами взагалі проблем не було, достатньо лише перевтілитися в образ коханого мужчини - і все! Втім, Перелесник ніколи не являвся жертвам у своїй істиній подобі. Хтось чекав у солодких мареннях чорновусого дженджика, хтось мріяв про сіроокого скандинавського блондина, а для когось ідеалом був капловухий хуліган Вася із підбитим оком і вибитим переднім зубом.
Перелесник майстерно втілювався у нові й нові образи, інколи зростаючись із черговою личиною так сильно, що важко було потім знову стати собою. За багато століть улесливих обіцянок і порожніх томних зітхань він став холодним циніком, а інколи впадав у глибоку меланхолію. Щоб розрадити своє нечисте єство, Перелесник в'язав крючком кольорові шкарпетки і їв цукерки. Його любили всі, але й одночасно - ніхто. Любили не його, а лише той облудливий образ, який він черговий раз приймав на себе. Сам же Перелесник не був потрібний нікому.
Одного разу він лінивою вогняною зіркою летів за покупками до АТБ і чисто випадково побачив її, таку самотню і закохану, апетитну у своєму нерозділеному коханні, немов соковитий прокопчений шашлик. Вона крадькома поглядала на високого молодика із хуліганським бобриком, який про щось захоплено теревенив із розмальованою, наче папуас дівкою. У Перелесника аж слина клубком потекла від запаху самотнього серця, і він ефектно перетворився на високого хулігана із модним бобриком і сережкою у вусі.
Наталя, а саме так, виявилося, її звали, очманіло витріщила очі, не вірячи, що сам Льоха Кнур зважився її провести додому. Втім, скоро настороженість дівчини зникла, і вона з посоловілою посмішкою тулилася до гарячої руки Перелесника. Він нахабно напросився на каву, крадькома тішачись, що у порожній квартирі ніхто не завадить йому втамувати голод, але тільки-но він протягнув до дівчини свої чіпкі руки, вона з єхидним усміхом витягнула з-під майки хрестика і притулила до оголеної руки Перелесника. Той очманіло скрикнув від болю, адже, будучи нечистою силою, боявся подібних речей немов вогню.
- Льоха Кнур скоріше б повісився на шнурках своїх дорогезних кедів, аніж зважився мене провести,- із напускною зухвалістю вигукнула Наталя,- це лише ілюзія. Я знаю хто ти. Покажи мені своє справжнє обличчя. Покажись! Ти ж маєш якусь власну личину?!
Наталя знервовано стиснула у спітнілій долоні ручку від сковорідки, побоюючись, що побачить замурзаного дідька з рогами й хвостом, проте вмить її насторога змінилася несміливою посмішкою.
Перелесник був на голову нижчим за Льоху Кнура, його тіло було доладним і гнучким, одягненим у стилізовану під сучасність вишиванку. Він мав довге вогняно-руде волосся, світлу веснянкувату шкіру і жовтувато-карі очі. Ніколи раніше ніхто не цікавився його справжньою личиною, тож нині він цілком щиро нервував.
Наталя із зацікавленою посмішкою оглядала його волосся, яке могло спалахувати полум'ям, коли Перелесник перетворювався на вогняного змія чи просто бажав потішитися і влаштувати невелику пожежу. Дівчина захоплено розпитувала про усілякі дрібниці, а він розповідав їй абсурдні нісенітниці про те, як раз програв у карти Лісовику і мав голяка танцювати посеред кагали нечистої сили. Наталині зелені очі горіли щирою, дитячою закоханістю, але Перелесник не хотів її чіпати.
Так вони протеревенили про життєві дрібнички аж до ранку, а з третіми півнями вона відчинила вікно і, грайливо поцілувавши Перелесника у щоку, мовила:
- Бувай, Лесю! Залітай якось на каву!
Цілий день Перелесник протинявся як очманілий. Ще ніхто і ніколи зі смертних людей не називав його справжнім іменем, а тим-паче так... Мимо проходили закохані дівчата, які апетитно пахли самотністю і хтивими привабливими тілами, втім Перелесник сумлінно намагався заїсти свій нечистий голод вчорашнім круасаном із АТБ. Від незрозумілих, соромливо закоханих думок не врятував навіть гарячий терпкий чай. Зрештою Перелесник витягнув з-під шафи пакунок із грішми і гайнув до недалекого супермаркету. Там він придбав найпишніші квіти і найкращі цукерки і, грайливо тріпнувши вогняним волоссям, полетів до освітленого, уже знайомого вікна
Файна історія-фентезі!
Чудова проза.
Вам вдалось точно відобразити реалію життя - так завжди буває, коли хтось наривається на рівного собі, або сильнішого.
Дякую!
То справді суперечливе питання. Втім,краще вибирайте шашлик. Він безпечніший, а то від кохання то серце болить, то голову зносить
Дуже рада, шо сподобалося! Дякую! Та продовження тут , мабуть зайве, нехай читач сам вирішує, чи Перелесник від кохання сам стане людиною, чи потім з'їсть її як і попередніх коханок