Гуляє вересневий вітер,
Крилом торкаючись води,
Зів’ялий день сльозину витер,
У плащ закутавши сади.
Всміхнулось сонце на прощання,
Свій промінь кинувши здаля.
Мов колискову, щебетання
Пташине слухає земля.
Десь там сліди лишила нічка,
Десь тут війнуло холодком...
В’юнка, вузенька річки стрічка
Легеньким вкрилася димком.
А з нього, ніби із туману,
Зовсім іще не золота,
Не жовта навіть, не багряна,
Виходить Осінь молода!
Вона в руці несе палітру.
Які там фарби – не збагну.
Можливо, дівчина ця літо
Нам намалює чи весну...
Але вона творити буде,
Як ніч розправить два крила,
Узавтра лиш побачать люди,
Якою фарба та була...
