Навколо пристарілий сад
Він ріс разом зі мною
Я прикидаюсь деревом
Здіймаю руки вгору
І пальці так природньо
Плетуть зелений щит.
Хоч ці візити рідкісні
Я чітко уявляю
Якої масті стовбура
Моє незграбне тіло
Набуло б, якби грішником
Страшнішим був колись.
В волоссі павутиння
І пальці в поцілунку
Злились із темним килимом...
Я знаю їхню мову.
Я мабуть справді дерево.
Горіх. Гнучкий і світлий.
Тільки чомусь так склалось
Я маю дивну звичку
Прорізувати брук
І швидко проростати
Посеред того Шляху
Яким крокуєш Ти.
