Дивлюсь з барикад i ледве не плачу!
Дивлюсь з барикад, і що ж я там бачу?
Тіла, скривавленим прапором вкриті,
Цинічно й жорстоко у серце убиті.
Дівчина в віночку біжить на підмогу,
Та снайпер не дасть завершити дорогу.
Закоханих двоє, що й тут одружили,
Їх кілька годин як уже розлучили.
І б'ються, не знаючи де їх коханий,
А може цілунок той був вже останній...
І він десь лежить, терпить там свою муку,
І в битві не встигнуть подать йому руку!
А дурні кричать: "Ти бендерівець, гад!
Вбивати вас треба, як гидких собак,
Екстреміст ти проклятий, продажний фашист..."
Кажу ж я вам, люди, я не екстреміст.
Я просто людина, що хоче тут жити,
І тут працювати, і тут і любити.
Любити країну, любити людей
Без братоубивств і кривавих ідей.
Тож, люди, боріться - й поборете тоє.
І над Карпатами, й над Чорним морем
Почуємо пісню веселу й ласкаву,
Й лунатиме вічне:" Героям тим - слава!"
Написаний 21.02.2014 під враженням від розстрілів на Майдані
Кривенький, нескладненький, бо перший ¯_(ツ)_/¯
