Осінь заплакала разом зі мною
Піснею листя, що жовтнем кружляє,
Тільки щось голос в тій пісні журливий,
Що нинішня осінь для мене співає.
Чуєш, як музика ніжно несеться,
Сумно шукає самотній акорд?
Так моє серце інколи б’ється
Без почуттів, як та пісня без нот.
Ні. Ти не чуєш. Ти вдома щасливий.
Зараз чекаєш ніяк не мене.
До почуттів ти моїх невразливий,
Навіть як осінь в мороз перейде.
Ні. Ти не можеш для мене радіти,
Збирати те листя, що впало до ніг,
І під дощем, обійнявшись, сидіти
На перехресті життєвих доріг.
Ні. Ти не можеш. Не треба. Не личить. -
Я вже сама постараюсь пройти
Через життя моє шляхом тернистим,
Тільки щоб музику серця знайти.
Я вже сама заховаюсь від долі,
Листя багряне в руках зігрію.
Проти чиєї (не знаю) волі
Жити попробую, а може зумію?
Тільки не зараз, ще надто сумую,
Сльози тамую, ковтаю печаль.
Разом з дощем тебе ніжно цілую
Ще хоч сьогодні, крізь завданий жаль.
