Я пізнав тебе лише під ранок
На давно некошеній траві.
Побілілий місяця серпанок
Все тікав, ховався від війни.
А під вечір танки з того місця
Били зло по наших бліндажах.
Згарищем згустилося повітря,
І розбився крик в твоїх очах,
Болі крик, любові і прощання –
Мертвий крик душі: «Навіщо так?»
Помирало юності кохання,
Плакав з ним зрешечений вітряк.
Знову я кружляю в тому місці,
Знов дивлюся в небо горілиць –
Там, як ти, хмаринки чисті-чисті...
Сльози застять сонцю глиб зіниць.
