Люблю я слухати грозу,
Від неї ні погроз ні страху,
Від неї тільки шум дощу,
Від неї ні гріху ні жаху.
Люблю я слухати: так тихо,
Так легко на душі і у вухах.
Хіба гроза і тиша лихо,
Коли душа не знає слова страх?
Люблю я слухати, і бачити люблю,
Як небо загорається і гасне,
Люблю грозу, благаю і молю,
Щоб не востаннє бачити прекрасне!