Только теперь, когда она почти лишилась слуха.
Когда никакой шум не может ворваться в комнаты
её истории.
Она проходит по ним одна в полутьме, позволяя
нам подглядеть сквозь щёлку.
Открывает шкафы, вынимает выцветшую одежду,
прикладывает к себе.
Ходит своим голосом наощупь, как слепой
по площади, полной солнца.
С кем она говорит? Мы уже ничего
не понимаем,
что-то пытаемся уточнить,
словно кричим снизу канатоходцу,
которому нужно только дойти и сделаться вздохом.
Раздражаемся, хотим пояснений
и сразу же умолкаем,
когда она говорит:
у меня всегда было место,
куда я ходила поплакать.
(Перевёл с украинского Станислав Бельский)
-------------------------------------------------
Оригинал:
БАБУСЯ РОЗПОВІДАЄ
Лише тепер, коли її майже покинув слух.
Коли жоден шум не може вдертися в кімнати
її історії.
Вона проходжає ними сама у півтемряві, нам
дозволяючи підглянути крізь шпарину.
Відчиняє шафи, виймає побляклий одяг,
прикладає до себе.
Ходить своїм голосом навпомацки, як сліпий
площею, повною сонця.
З ким вона розмовляє? Ми вже нічого
не розуміємо,
щось намагаємося уточнити,
ніби гукаємо знизу до канатоходця,
якому лише треба дати дійти і стати зітханням.
Дратуємося, хочемо приміток
і нараз замовкаємо,
коли вона каже:
в мене завжди було місце,
куди я ходила поплакати.
