Ми йшли у гори... В нас була мета, -
Ми подолати мріяли вершину!
І сумнівів не було ні хвилини,
Хоча чекала нас дорога непроста.
Завзяті відчайдухи молоді!
Здавалося, нам по плечу усе!
Не знали і не думали тоді,
ЩО сходження нам кожному несе.
Ми просто йшли у гори... Не біда,
Що шквальний вітер нас збивав із ніг,
Вела нас ВІРА, в нас була МЕТА!
І не зважали ми на вітер, дощ і сніг!
Ми йшли... Ставало важче раз у раз.
Чомусь вершина віддалялася від нас.
І в час, коли, здавалось, сил нема,
Сказав хтось: "Досить! Це усе дарма!
Ми подолали разом довгий путь.
Навіщо дертись на саму вершину?
Достатньо буде навіть й половини,
Щоби назад, додому повернуть!"
Зневіра раптом огорнула дух,
І тягарем на плечі впала втома,
І став важким, мов камінь, кожен рух,
І до вершини не хотілось вже нікому.
Раптом крізь морок, серед пустоти,
Піднявся хтось і свій продовжив шлях:
"А нумо, браття, вгору! До мети!
Ми на верхівці наш встановим стяг!"
І ВІРА сили нам дала, щоб знову йти,
НАДІЯ зіркою осяяла нам путь!
Ми вперто йдем угору, до МЕТИ!
Не вдасться нас нікому повернуть!
Ми ще в путі... Летить нестримно час...
Мрієм щасливою побачить Україну!..
Героям Слава! Тим, що серед нас!
ЇМ завдяки здолаємо ВЕРШИНУ!