«Ірино, якої космічної втоми мені додало це літо! А скільки було надій-сподівань! Тож шукаю тебе серцем і вухами, очима і душею, словом і молитвою - не зникай і не губися ти, вічна лампадка любові, турботи і добра, світла чистого, легкого, слова красивого, думки мудрої, почуття, народженого справжньою душею справжньої жінки»
Невідомий
Я – не зникаю, НЕ ЗНИКАЮ!
В чужих світах себе шукаю,
В чужих, незнаних, рідних, інших
Шукаю долю, мрії, вірші…
Я на фесті була присутньою
Попри всі негаразди з суддями,
Попри присуди-заборони.
Під Романові охорони,
В коло приязні, в друзів коло
Я потрапила. І навколо
Розцвіло-понесло покликало!
Розливались обійми ріками,
Очі щастям цвіли та радістю,
Нових зустрічей квітли райдуги,
Та котилися сльози залою
Слів сокритих, що не сказала я…
Не сказала. Не мала змоги.
Та раділа я перемогам
У піднесенні, на підйомі
Всіх: знайомих та незнайомих!!!
Всіх люблю я! Усім вітання
З фесту «Лірика про кохання»
за вимовлене тут - подяка окремо, і від тих, кого торкалася ваша рука, і від мене, котрий так здаля бажав всім вам добрий митей спілкування і радості від почутого слова.
тож нехай ні любов, ні слово про неї - ніколи не закінчуються!!!
то ви не тільки мені сонцем у цьому світі суворому!
радію чистою радістю за того Невідомого: йому пощастило внгадати ваше серце! і вже зігіртися від добра, що живе там.
юності і снаги ж йому - вашому серцю!