Традиції важко змінювати, особливо коли вони складаються роками і вперто відмовляються визнавати будь-які корективи, вдаючись до сидячих протестів. А якщо ще ці протестувальні акції минають у мовчазному, засліпленому вранішнім серпневим сонцем кабінеті, то можна цілком впевнено махати головою на знак задоволення процесом втілення задуманого у життя. Стара фіранка, життя якої перетнуло позначку у 12 років спільного проживання із зістареним, полущеним вікном, поволі поверталася до життя, марно сподіваючись на зміну партнера для подальшого існування. Мріяти ніхто не забороняє, адже саме у такі моменти ми маємо змогу відірватися від землі, надокучливих правил і ризикнути запитати про те, що на перший погляд здається надто особистим чи відвертим, обійняти чи посміхнутися тому, хто сидить навпроти у затишній кав’ярні. А коли твій вік сягає сивини, тоді мрії виявляються найкращими ліками, навіть ефективнішими, ніж шоколадні цукерки, що беззаперечно врятують вас від усіх хвороб, незалежно від їх складності. Тому розчаровано посміхнувшись, фіранка розпочала новий, втрачений лік днів у спекотному серпневому ранку, етап посивілого від пилу життя.
Довгих два місяці вона насолоджувалася самотністю, меланхолійними мелодіями метеликів, які чомусь ніхто не чув окрім неї, проте вона ревно відстоювала думку, що окремі представники цих галантних створінь мають надзвичайно приємний голос. Дива трапляються часто, як би ми це не заперечували, аргументуючи свою правоту власним невдалим життєвим досвідом, але вони все ж таки встигали залишити маленькі приємні сюрпризи, які потрапляли нам на очі на певному етапі життя. Такий сюрприз чекав сьогодні і нашу самотню мережану пані. Тишу мовчазного, впертого коридору, який останнім часом користувався новим парфюмом під назвою «Свіжа фарба» порушив шурхіт ключа, що настирливо прагнув відкрити світ покинутого кабінету її власниці, яка чомусь зникла, не залишивши навіть прощальної записки. Як часто ми залишаємо щось чи когось, а потім раптово повертаємося з таким настроєм, ніби тижнів чи місяців мовчання не було зовсім. Захисна реакція завжди пропонує дивні способи для вирішення душевних проблем.
Ну ось, вона повернулася…. Швидкий погляд навколо, декілька візерунків на запилюжених полицях і новий відлік шаблонних днів. Цікаво, що ж вона там намалювала?? Чудернацькі магічні символи, аби знайти потаємні двері для втечі у цікавішу реальність? Можливо…. Проте все було банальніше, ніж хотілося б у це вірити, її тонкі пальці намалювали смайлик, що чудернацько підморгував, підтримуючи позитивний настрій своєї авторки. Декілька хвилин вона кружляла між стільцями, що спантеличено споглядали за нею, дивуючись швидкому завершенню її вакацій. Це напружене мовчання порушив телефонний дзвінок і у тишу увірвався тихий, усміхнений голос.
«Доброго дня!! Рада Вас чути!! Як Ваші справи?». Знайомий голос, що стільки разів лунав у цих стінах був веселкою, що розфарбовувала пожовклі стіни навколо. Розмова тривала лічені хвилини, однак здавалося, що минули роки. Коли пролунало «Гарного Вам дня і приємно було Вас почути знову», все навколо поринуло у зловісну тишу, яку час від часу порушувало стукотіння її серця, що шалено грюкало у двері душі. Скільки думок промайнуло у голові? Що змушувало серце так шалено вистукувати схвильовані ритми?
Його поява у житті цієї дивакуватої дівчини було спонтанним та незапланованим попередньо. Ніхто не запитував чи готова вона до нових знайомств, що у перспективі претендували на довготривалі бесіди та роздуми. Як завжди складається у хроніках життя, найцікавіші моменти було приховано для майбутнього, бо поінформування про усі відтінки нових знайомств були приречені на нудьгування та очікування того сокровенного моменту, який під тиском певних обставин міг і не з’явитися на сцені.
Очевидно, що кожного разу, коли певні сузір’я знаходять зручне для них положення, вмощуються на кудлатих небесних диванчиках, замовляють філіжанку смачної кави, відбуваються зустрічі приречені на вічність. Ця риса частково дарується тими холодними візитерами, які нарешті віднайшли час і комфортабельне місце для бесід, аби поділитися накопиченою радістю з обраними жителями незвіданих світів. Саме така зустріч трапилася того дня, який жодними натяками не вказував на те, що з’явиться той, хто полонить думки на довгі тижні та місяці прожитих років.
Того серпневого дня вона сиділа у кабінеті, що був схожий на дивакувату експозицію вазонкових фіалок у поєднанні з чудернацькими малюнками на стінах. «Дивно, як дві незнайомі людини можуть перетнутися в одному часовому вимірі, проте перебувати у різних локаціях. Завжди була переконана, що пізнати людину, не спілкуючись з нею, не відчуваючи її подих чи не дивлячись в очі, важко зрозуміти що панує у душі, які емоції переживають думки та зрештою завершити пазл образу того, чий голос чуєш щоденно у телефонній слухавці. Ми обговорили безліч тем, сміялися, разом сумували, коли мій день нагадував бурю у пустелі, складали плани на майбутнє і вірили у зустріч.
Щоразу його настрій був розфарбований у нові відтінки, єдиним і незмінним був момент усміхненої радості, коли чула перші слова нашої розмови. Він намагався бути реалістом, який чітко може сформулювати свою думку, знаходячи сотні аргументів на її підтвердження. Проте насправді він був інтровертним романтиком, який боявся втратити відчуття реальності, поринувши у безмежний океан почуттів. Скажете це погано, аби вимкнути емоції та жити логічним життям? Ні, чому ж, іноді варто згадати, що емоції тихенько кудись зникають у пошуках нових вражень, залишаючи коротеньку нотатку про власне повернення N-ого дня. Для мене він романтик з чуттєвим серцем та сумним поглядом. Чому сумним? Не знаю, це внутрішнє відчуття, що лише його погляд проектує душевні переживання крізь зіниці, значна частина інших емоцій лишається за кулісами. Іноді мені вдається відчути ледь вловимі нотки нових почуттів, що сором’язливо передають вітання з глибин душі. Мій інтровертний романтик….. Хочеться взяти палітру та розфарбувати усі його думки, емоції у веселкові барви з грайливими сонячними зайчиками на долонях. Можливо колись я завершу свою картину під назвою «Романтик»….».
У слухавці вчувалися короткі гудки, які сповіщали про перемогу часу та обставин над усіма пережитими за останні пів години емоціями. Стіни мляво вдивлялися у мерехтіння сонячних візерунків крізь мереживо сивої фіранки. На сьогодні сеанс її щастя був завершений. Життя тривало з надією на зустріч з її романтиком – реалістом.
ID:
684799
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.08.2016 17:04:03
© дата внесення змiн: 23.01.2020 21:54:51
автор: філософ
Вкажіть причину вашої скарги
|
