Вона часто дивилась у небо,
Ховалась від всіх у саду.
І відкривши серце - натхненно,
Вселяла у нього журбу.
Так мрійливо хотіла літати,
Забути про біль і печаль,
Наче птиця висОко злітати,
Одягти на обличчя вуаль.
Вона вірила в силу кохання
І у те, що приходить весна,
Та принесла любов лиш страждання,
А з тим і бутилку вина.
У дзеркало часто вдивлялась,
Шукала недоліки там,
При людях фальшиво сміялась,
А вдома ревіла від драм.
Вона гуляла щоночі
По березі мрій та надій,
Кричала Йому в карі очі,
Та Він лиш серцевий крадій.
"Напевно така моя доля,
У світі я не бажаний гість",-
Напилась в який раз із горя,
І з серця пропала вся злість.
Проходили дні і години,
Проходили спогади ті.
Біль все виїла зсередини,
Лишила руїни ламкі.
Вона вже не бачила небо,
І птиці були не такі.
Змінилося бачення, кредо,
Пропали всі мрії палкі.
Вже більш не хотіла літати,
Вже більш не чекала весну,
Вже більш не було, що згадати,
Вже більш не шукала війну.
Бо так часто буває в житті,
Ми думаєм, ніби страждаєм,
Вдаючи Христа на хресті,
На когось лиш нарікаєм.
Та з часом дорослішаєм ми,
Розуміємо, що це кохання,
І більше холодні зими
Не вселяють у серце страждання.
То ж будем щасливі сміятись,
Радіти, тому що живем,
Старатись від горя звільнятись,
Й у серці палати вогнем.
ID:
684732
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 20.08.2016 09:06:00
© дата внесення змiн: 20.08.2016 09:06:00
автор: vk.com/virshi_yayko_r
Вкажіть причину вашої скарги
|