Мене звати Земля,
візьми, обіпрись на мене,
на мої груди,
плечі,
руки,
коліна,
стегна,
на мій живіт,
і світлом цілуй священні
зерна.
Ти не знав,
але я - божество дописемного часу,
стародавня Венера*
із короткими повними ніжками
і такими ж руками - із печерних палаців
позичена.
І, можливо, у вічі мені не поглянеш одвік,
але кожного дня будеш пошепки у підсвідомості
і грішити, і каятись
за усе, що не встиг
скоїти.
* згадка про палеолітичних венер (https://uk.wikipedia.org/wiki/Палеолітична_Венера)
