Відлітають у вирій останні серпневі зірки.
На пергаменті неба жовтіють кленові підпалини.
Залишилось півмилі до осені. Просто терпи,
Вибирай із багаття картоплі корисні копалини.
Все уже відбулось. Все відбудеться знову колись.
В павутинні думок обірвалася ниточка крапкою.
Тепла ніжність долонь. Так приємно лежать горілиць,
Наслухаючи музику, зіграну коника лапками.
Випростовує тінями спину спрацьований сад.
Важко гупають яблука, пахнучи сонячним променем.
Все давно відбулось – сто мільйонів життів назад,
Залишивши антонівки райської кислу оскомину…
Чудесна оскомина. У заданому стилі мені навіялось уточнююче завершення: Райських яблук лишивши солодку оскомину.
Аргументаіція є, але я знаю, як від одного свого слова важко відмовитись.
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
і ніяк та оскоминка не псує такого смаку - ні життя, ні літа, ні передчуття осені, тим паче - доторку отих долонь човниками. щастям повними?..
(втіхою очам було приймати кожну літерку з цього вірша - і ховати у душу).
і останнє: ви ж, пташечко, тільки у вирій не гайніть, не покиньте роздолля наше сиротою, без співу такого!
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не знаю, Касьяне, як буде вестися...
дякую, що не забуваєте