«Я стану хвилею моря:
Скелі, пісок – розіб’юсь…» –
Птахи співають про горе
І про кохання. Сміюсь.
«Буду небесною зіркою
Наше нестримне вести», -
Шепче душа. І не віриться
В те, що співають птахи.
«Ми були вічністю сонця,
Ми були світлом небес», -
Птахи співають. «Про що це?» -
Я запитаю тебе.
«Бачиш, темнішає поруч нас,
Не зігріває тепер…»
А вдалині чути голосно
Весла ворожих галер.
«…Буду в пустелі оманою…» -
Пісню співаю чиюсь:
Стала одною з них – птахою.
Більше вже я не сміюсь…
