Хочу висказатись.Нарешті зібралась з думками і вирішила написати про наболіле.Отож,почну з того,що я дівчина,мені менше 20років.Майже півроку тому я,напевне,невипадково зустріла людину,яка змінила моє життя.Все сталось доволі звично:ми заснули в автобусі разом,а,прокинувшись,я побачила,що він на мене дивиться своїми зеленими милими очима.Мені стало незручно,і я обернулась в іншу сторону. Ці очі і цей погляд я запам‘ятала назавжди.Тоді я подумала:»ну з ким не буває»і більше не згадувала його.Але,приблизно через 2 тижні,ми зустрілися знову.Коли наші погляди зустрілися:ці 10секунд тривали вічно,я пам‘ятаю кожен його рух,міміку.Це було щось,що змусило мене посміхнутися йому.Після того,я дізналась,що він працює в місті,де я навчаюся.Може,надалі я здаватимусь дивною,але я шукала можливості,щоб зустрітися з ним.Так,я закохалася,але я ніколи нікому в цьому не зізнавалась,навіть самій собі.Аж тепер я зрозуміла це.Але пізно.Згодом розповім чому.
Продовжу,ми бачились кожного дня.Я думала тільки про нього.Водночас,я не знала нічого про його життя і про нього.Він був для мене загадкою,і я,звісно,хотіла його розгадати.Так,я шукала його в соціальних мережах.Як ви вже,напевно,здогадались,все було марно,оскільки ніякої інформація я про нього не мала.Отож,пошуки зазнали невдачі.Спочатку,я думала,що це все взаємно,бо мені так здавалося:усі ці погляди,усмішки..Так,ми не були знайомі.Спитаєте, чому я не познайомилась?Я боялась почути «ні»,почути відмову або насмішку.Лиш тепер я зрозуміла,що це все було невзаємно.Я й досі так думаю.Але,десь там,глибоку в моєму серці ще живе надія,що це не так,що я йому подобаюсь.Наївна.Чому він так важливий для мене?Хоч минуло півроку,і ми не познайомились,але я вдячна йому за те,що навчив мене посміхатися людям,жити задля чогось і когось,радіти дурницям,не соромитися спати в автобусі.(смішно)Але єдиний мінус-це те,що я почала матюкатись.Не знаю чому,але саме тоді,коли любила його.Зараз,я стараюся не вживати поганих слів,і в мене це непогано виходить.Я більше не соромлюся людей,стала більш відкритою.Знаєте,думок багато,а писати нічого.Зізнаюсь,пишу це з усмішкою на обличчі і одночасно сумую.Скажу декілька слів про нього:зовнішність в нього звичайна,хоч у нього є недоліки на обличчі,але я чомусь захопилася ним.Людина,яка колись обирала лише по зовнішності,закохалась у звичайну людину,не знаючи нічого про нього.Я змінилась.Думаю,йому байжуже на мене . Я впевнена,що він цього не прочитає,але є надія,якщо він все-таки натрапить на це,то посміється з мене і більш нічого.
Отож,для чого я писала?Я хочу відпустити цей біль тягар,забути його,адже навіщо себе мучити,знаючи,що нічого не вийде..Я довго збиралась висказатись,але не було кому,бо ніхто не зрозуміє.Тепер я наважилась це зробити.Зізнаюсь,я любила за обох,моя любов гріла мене.Але тепер,коли ми більше не побачимось(ні,я не збираюсь вчиняти самогубство,просто я поступаю у ВНЗ в інше місто),я хочу знову стати вільною.Дякую тобі за те,що ти ввірвався в моє сіре і буденне життя.Ніколи не забуду цей період,коли я відчувала себе щасливою.Хоч я люблю тебе,але хочу побажати тобі щастя.Зі слізьми на очах це пишу,але щиро.Прощавай.
Твоя незнайомка,яка їхала з тобою,хоча ти і так не знаєш хто я.
P.S
Хочете обговорюйте,засуджуйте мене.Мені байдуже.Я висказалась.Аж легше на душі стало.
Дякую,що вислухали!
ID:
676915
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.07.2016 22:49:01
© дата внесення змiн: 10.07.2016 14:41:17
автор: Nolovenobody10000
Вкажіть причину вашої скарги
|
