Щастя – швидке непомітне мов дим,
Дихаєш ним, і кохаєшся з ним.
В ньому пливеш, і від нього біжиш,
Поряд тремтиш, релаксуєш, гориш.
Слів не потрібно, бо є одна мить.
Місто з балкону так просить пожить,
Стало неначе бетонна стіна,
Там чиясь доля, чужі імена.
Кожен бурлить і кипить, як вулкан,
Тягне когось за собою в капкан.
Блискавкой вдарить в болючі місця.
Кроки до щастя не мають кінця.
Можна життя розділити на два:
В першому, бути всьому голова,
В іншому – гнутися нижче землі.
Ми для себе в цьому світі – одні.
Знову цигарки полегшують стан
Ти біля мене, ти – мій океан.
Нас закрутила одна карусель.
Я починаю між нами дуель.
Гарний твір), особливо зачепили рядки про місто). Не зрозумів лише змісту четвертого куплету. Цікаво що він мав донести?)
Karo відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дуже дякую))
то означає, наче роздвоєння особистості
коли комусь ти показуєш себе самовпевненим, знаним у всьому, вищим, аніж ти є
а прийшовши додому, стаєш справжнім собою, бо лише ти знаєш який ти є насправді
