Я прокидаюся
від запаху гелю
закутаного в складках холофайберу.
Я міг би подумати,
що надихався клею,
та вона реальніша
ніж спам з вайберу.
Ніжна
і заклопотана спокоєм увісні.
Натхненна мандрами незабутнього дня.
Шукає опору
на мужнім
самотнім плечі
аж ніяк не принца
і точно вже без коня.
Попереду в неї
ще не один день дитинства,
що імітує розпіарену зрілість.
Ховається за клеймом
"дорослого" студенства
й боїться розкрити
приховану гідність.
Та сьогодні зранку
її закриті повіки
глибоко зазирають
у спраглу душу,
міцно лишаючи
спогад
від нині й повіки
й не притаманний їй запах
мого гелю для душу.