Жахи одних чеканнь.
Очі наповнені тьмою.
Ті очі, що без ваганнь
в краплинках поглядів шукають свою.
Так мало світу і краси,
неприхованої, вільної.
Змарнілі життям баси,
шумлять серед юрби постійної.
В когось в очах раптова радість,
щира, відверта не для себе,
в когось потаємна святість,
який погляд в тебе, безмежний степе?
Степ має очі - два озерця,
і ці озерця сині-сині,
так хочеться набрати у відерця
незнаної води ще й нині.
Може вода та відкриє натхнення,
і шлях до світу краси,
але не те вже сьогодення,
лиш в Бога попрошу:" Ти що єси.."
Прийде майбутнє, моя доля
покаже мене до люстерця
і погляд очей твоїх, як в поля,
з зіницями як два озерця.
