Це був звичайний вечір.Весна,тепло.Після тяжкого,університетського дня,Сергій йшов в аеропорт.
Як колекціонер автографів,він йшов зустрічати чергову команду.Футболісти прилітали сьогодні ввечері.І відпочинок вдома змінено на кращий відпочинок-похід за автографами.
Сергій був досвідченим колекціонером.Ось уже 5-й рік зустрічає команди.Більше 500 автографів у колекції.А сьогодні ще й зіркова команда прилітає.Поповнення обіцяє бути вдалим.Якщо все буде добре.
Крім цього,він любив гуляти у аеропорт.Хто живе у Львові,знає-ця довга дорога.Поруч парк.І в кінці дороги єдиний поворот до нового терміналу.Ця територія була ніби замком.Одна дорога туди веде,одна і назад.Це ніби місто в місті.Туди рідко хто їздить.Можна по дорозі гуляти.Там і гуляють-мами з колясочками,закохані за ручку.По дорозі в аеропорт їх ніхто не потурбує.Вони можуть мінімально усамітнюватись у цьому псевдозамку сучасного типу.Ось і Сергій як справжній романтик і фантазер любив там гуляти.Окрім цього,у нього свої причини туди ходити.Так він любив це місце.Не тільки за красу.Саме там він вперше гуляв з Настею.Саме там скільки горілчано-соковитих спогадів.
І в цей вечір він йшов за автографами з думками про неї.Як то кажуть-злочинця тягне на місце злочину...в даному випадку закоханого тягне(цитуючи класика і просту,розумну людину) на "місця щасливих людей".
Хлопець йшов і доходячи до останнього повороту до терміналу побачив її.
*****
Вона гуляла з своєю меншою сестрою.Сестричка-копія кохана.Така Настуня в мініатюрі.Таке ж кучеряве волосся,такі ж прекрасні карі очі.Теж низька.З такими же неймовірним голосом.Вони порівнялись.
-Привіт,Настуне.
-Привіт,Сергію.
-Радий тебе бачити.Ти як завжди неймовірна.
-Дякую.Ти теж нівроку.Бачу,підкачався.
-Ага.В спорті тебе пробую забути.
-Ще скажи,що не забув.
-Не повіриш,але ні.Рік з тобою в серці.
-Боже,ну чому...Наступної миті,Сергій побачив як вона зблідла і кинулась на дорогу.Поки вони говорили,її сестричка вибігла на автомобільну стежку.І в цей час їхала одна з тих рідкісних машин,які там вряди-годи проїжджають.Настя кинулась рятувати сестричку.
Сергій зрозумів,що зараз станеться.Він побіг до них.На щастя,бігав він швидко.Добігши до них,він накрив їх собою,спиною до машини.Щоб машина збивала його,а вони були неушкодженими.
За хвилину як мало статись зіткнення,їхні погляди перетнулись.У нього любов і блаження.У неї любов перемішана з подивом і страхом.
На щастя,в останню хвилину водій звернув.Дорога ж порожня.Особливо,ввечері.Все обійшлося.Майже...
-Вам жити набридло!? - закричав водій.
-Вибачте,так сталось-відповів хлопець.
-Дурні-плюнув водій і поїхав.
*****
-Як Ви?-звернувся він до дівчат.
-Нормально-прошепотіла маленька сестричка,яка ще не відійшла від шоку.
-Насте,ти як?Все гаразд?
-Так,все добре-прошепотіла вона.Хлопець глянув на її сестру.Вона плакала.Шок не проходив.Він підійшов до неї.Присів і обійняв.
-Не плач.Все ж добре.Чого ти?Така красуня і плачеш.
-Просто я перелякалась.Думала,що зіб'є.
-Ти віриш в лицарів?
-Вірю-усміхнулась сестра.
-Ну ось.Лицар прийшов на допомогу.Невже,ти думаєш,що я б дав Вам загинути?Рано ще Вам на той світ - спробував пожартувати Сергій.
Настя дивилась на цю картину і не могла стримати сліз."Боже,він нас врятував.Через розбите серце,стільки болю.А він прийшов на допомогу.Він справді достойний звання лицаря.Який завжди допоможе.Він нас врятував.Йому було байдуже.Він міг кинути нас,міг заціпеніти.Ні,він кинувся і закрив нас,щоб удар пішов на нього.Він нас врятував"...В цих думках,вона не чула наступну частину діалогу(можливо,і на краще).Вона стояла,дивилась і плакала.А діалог був ось про що :
-Можна запитання?-спитала дівчинка.
-Так,звісно,принцесо.
-Ти врятував нас,бо кохаєш мою сестру?
-З чого ти взяла,що я її кохаю?
-Я бачила як ти на неї дивишся.Це закоханий погляд.
-Звідки ти знаєш,що це саме закоханий?-усміхнувся Сергій.
-Сергію,перестань.Ти ж любиш її.
Хлопець не знав,що відповісти.У нього таке буває рідко-не знає,що сказати.Але зараз цей рідкісний момент.Він підвівся :
-Я пішов-сказав хлопець і глянув на годинник.-Команда чекає.
-Ти за автографами йдеш?-спитала Настя.
-Так.Ще досі збираю.
-Я пам'ятаю,що збираєш.Успіху тобі там.До речі...що ми винні,за те,що ти врятував нам життя?
-Так як твою любов не повернути,то вистарчить обіймашок-усміхнувся хлопець.
-І все?- крізь сльози усміхнулась дівчина.
-І все-зітхнув Сергій.Боже!Вона навіть заплакана,з надутими губками неймовірна.Просто неперевершенна.
Вона обняла його.Він прошепотів :
-А ти чого плачеш?Все ж добре.
-Просто перелякалась.Дякую,що ти є.Врятував нас.
-Перестань,кохана.Я назавжди твій вірний лицар.Я завжди тебе врятую.Навіть якщо загину
-Гаразд.Дякую тобі ще раз.
-Перестань.Люблю тебе-прошепотів хлопець і пішов в термінал,заливши заспокоєних дівчат.
*****
-Він тебе любить-сказала сестра Насті.
-Не вигадуй.
-Ну подивись на цей погляд.Він сохне.
-Маленька ти ще про такі речі говорити.
-Вернись до нього.
-Не лізь в це.
-Будь ласка,він хороший.
-Знаю,що хороший...Знаю.
-Він любить тебе.
*****
Тим часом хлопець дійшов до нового терміналу.Побачив знайомих.Підійшов до них.Стояли,чекали.Говорили про автографи,футбол,кого найбільше хочеться розписати і т.п.Боковим зором,Сергій зауважив,що на нього хтось дивиться.Він глянув.Стояла вона з сестрою.
-Хлопці,я на хвилинку.Зараз прийду.
-Ти куди?Через 15 хв вийдуть.
-Я встигну.Я швидко.
-Знайомитись пішов чи що..-перемовлялись хлопці.
Сергій підійшов до дівчат.
-До мене прийшли чи до футболістів?-усміхнувся хлопець.
-До тебе-відповіла Настя.-Маєш хвилинку?
Хлопець глянув на годинник.-Маю цілих 13.Хоча..для тебе все життя.
-Ми можемо відійти?
-Так,звичайно.
Вони вийшли з терміналу на вулицю.Сестра залишилась всередині.Вони були удвох.
-Слухаю.Що ти хотіла?
-Я не знаю як це сказати...Багато всього...
-Кажи як є.А я зрозумію-усміхнувся юнак.
-Я не знаю...Можна я дещо зроблю?
-Ти знаєш-тобі можна все.
Вона підійшла впритул.Міліметрову відстань замінили поцілунком.
-Повернись до мене.Будь ласка.Я знаю,що буду з тобою щасливою.Я не маю права про таке...
Але він її обірвав ще одним поцілунком.Пригорнув до себе.
-Я завжди повернуся.Я ж казав.Де б не був-завжди.Мріяв про ці слова..Ходи всередину,бо холодно.Замерзнеш-сказав хлопець і накинув на неї свою курточку.
-Дякую,мій хороший.Я можу тебе так називати?
-Мені приємно,моя кохана.Я можу тебе так називати?
-Звичайно-усміхнулась дівчинка.
Вони повернулися всередину.Сестра спитала :
-Як поговорили?
-Вдало-в унісон відповіли закохані і засміялись разом з сестрою.Він підійшов до хлопців,вибачитись і сказати,що чекатиме з нею.
-Це хто?Нове кохання?
-Ех...це кохання старе.
-Це ця дівчинка,якій ти присвячуєш вірші?
-Саме вона.
-Красива.
-Неправда.Найкрасивіша.Вибачте,я до неї.
-Так,звичайно.Любов,все таке.
-Дякую за розуміння.
Тим часом прилетіла команда.Вони пофоткались,розписали всю команду і пішли утрьох додому.Він провів кохану і її маленьку копію.Тоді радісний поплентався додому.
Чергова історія,яка не перейде в реальність...
P.S. після написання цього тексту...і під час самого написання-в голові одна думка,яка переважала інші думки.
Боже!Як ти створюєш такі ідеали?Так,ідеальних не існує,але для мене це людина,яка є ідеальною.З всіма її мінусами,на які закриваються очі.Як можна створити таку красу,що зовнішньо,що внутрішньо.Що ти рік сохнеш і не просихаєш за нею.Як можна таких створити?Правду кажуть-якщо ти не можеш розлюбити,присвячуєш їй всю творчість(і віршовану,і прозову),думаєш про неї,навіть коли не спілкуєшся ось уже 8 місяців,2тижні,17 днів(на дану хв.-7 год.і 36 хв).Але все одно ти сподіваєшся,що вона не забула,що вона перечитує твої твори..хоча,розумієш,що не згадує і не перечитує.Та все одно продовжуєш кохати.Чому?Ні,це не дурість.Не якісь там понти.
Просто...вона справді цього варта...
С.Кучерявий
10.06.16
23-08
ID:
665118
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.05.2016 23:31:05
© дата внесення змiн: 11.05.2016 09:02:13
автор: kucheryavuy77
Вкажіть причину вашої скарги
|