|
Чому ти ридаєш ночами, русалко? Чому сльози твої, мов океани, солоні? Чому родинки на плечах, наче якір, тягнуть на дно найпохмурішої кімнати? Чому бомбардуєш усі кораблі й нещадно топиш моряків, які кидають рятувальну шлюпку? Вони ж усі поголовно мріють з розбігу стрибнути у воду, пірнути у хтиве волосся і заплутатись у ньому, наче в неслухняних водоростях. Вони ж говорять, що ти настільки стихійна, що ладна одним лише поглядом наслати біду, а легким змахом руки зникнути там само раптово, як і з’явитись. Хтозна чи вони стерпять тягар розлуки з тобою, тому без вагань відмовляються від споглядання рідних ландшафтів, бо палкі поцілунки ваблять, наче дешева хвойда. Твоє серце б’ється раз на годину й спричиняє страшенні моретруси, які руйнують цілі міста й вбивають сотні людей. Тобі їх не шкода, казкова істото? Коли ж схаменеться твоя дика натура? Невже гордість сильніша за почуття самотності? Знаю, як холодно й лячно відчувати себе спустошеним, скільки потрібно з’їсти пігулок від меланхолії, коли загоюються старі рани й розвіюється в’їдливий біль. Не сприймай себе надто голосно, ніби з тих, які відкривають душу без кодових шифрів та комбінацій. Вогонь у твоїх очах не обпікає, а гріє людей, тож досить скиглити – просто живи… Наворожи собі гарного настрою, висуши до біса ті кислотні сльози й випий до дна чашу насолоди життям, адже таке створіння, як ти, має зводити з розуму, а не бути божевільним…
ID:
664735
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.05.2016 23:38:08
© дата внесення змiн: 08.05.2016 23:53:54
автор: Незайманий займенник
Вкажіть причину вашої скарги
|
