Україно моя... Скільки літ ти страждала?
Лила сльози гіркі, руйнувала життя.
Канони та мрії людські ти рубала,
Бо ніяк не знайдеш ще всьому забуття.
Не зламає тебе це цинічне суспільство.
Постмодерн, політспілки проти тебе - ніщо!!
Калічуть синів твоїх... Агов, це вже вбивство!
Україна страждає... Хто скаже за що?
Нам говорять - чекайте. Віки вже чекаєм...
Не слухайте наших в парламенті дядь!
Гнилі обіцянки, що скоро здолаєм
Нехай всі вони там, в окопах, згорять.
Чи з Києву ти, чи з Донбасу, чи зі Львову,
Друже мій рідний, завжди пам'ятай:
Боронити нам треба святу нашу мову
І силу країни, яку не зламать.
Гарний вiрш, Алiна. Але, щоб останнi рядки були бiльш римованi ви можете деякi слова помiняти мiсцями. Наприклад - замiсть "чи зi Львова" можна просто "зi Львова", а замiсть "Друже, мiй рiдний, завжди пам'ятай" можна "Потрiбно, мiй друже, завжди пам'ятать".
Я думаю, ви не образитесь на невеличку критику.
Аліна Коломієць відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Я не ображаюся на доцільну і адекватну критику.
Я зважу на Ваші виправлення
Все те ж коло. Що було і раніше. Тільки пішло по-новому. І так до нової Руїни. Зараз тільки спадщина від Союзу залишилася більша ніж у минулі віки - на розкрадання аж 25 років було треба. І то не все ще докрали.