Любов під голосом "травма"
Був теплий,весняний вечір п'ятниці.Якщо можна так сказати-на вулиці була "ідеальна" погода.Коли не прогадаєш як одягнутись.Не холодно і не жарко.Така собі погодна "золота середина",якою насолоджуєшся,поки йдеш до місця призначення.
Я як завжди їхав у зал побігати футбол.Щоп'ятниці, уввечері,ми збирались компанією,щоб побігати.Зал чудовий(навіть найкращий у місті),температура у ньому бере приклад з погоди і також "ідеальна".І компанія збирається найкраща.Перед грою вирішив зателефонувати своїй коханій дівчинці.На той час ми з нею уже не були разом.Але я плекав надію її повернути.Адже кохаю її до безтями.Розуміючи,що це утопія,я все таки вирішив зателефонувати.Адже навіть якщо ви спробуєте у 101-е,не факт,що спроба закінчиться не невдало.Взявши телефон,я набрав номер.Традиційно,спочатку,чуєш гудки розлуки.Тоді ще гудки.А тоді телефонна тиша.Спересердя сплюнувши,я зайшов у зал.
У цю п'ятницю наші плани вирішили трішки підкорегувати.Сьогодні нас зібралось тільки п'ятеро(а грають у футзал 5&5),тобто,потрібно десятеро людей.
На наше превелике щастя,у залі було п'ятеро хлопців.
Робити нічого-вирішили зіграти з ними.
На початку все було добре.Ми вигравали з великим рахунком.Та під час однієї з наших атак,м'яч потрапляє до мене.Я біжу до воріт і в наступний момент,стрибок з двох ніг взаді.Ноги підкошуються і я на підлозі.Гострий біль пронизав кожний мм.ніг.Кожна клітинка проткана болем.Повертаю до нього голову і дивуюсь.Хлопчина ніби не в собі.Божевільний погляд вирячених очей.
-"Навіщо ти це зробив?Ми ж в залі.Не на траві.Це ж травма.Навіщо калічити людей?Вмій програвати.Це ж всього лише гра.Для задоволення.А ти від почуття поразки ламаєш людей"
-"Вбивати вас,сук,треба"-закричав на весь квартал хлопець і стрибнув обома ногами мені на коліна.Якщо його чув весь квартал,то мій крик чуло півміста.Останнє,що пам'ятаю-крики товаришів,звуки бійки і все...темнота...
*****
Очуняв я уже в лікарні.Поруч сиділи батьки.Ніг не відчував.Ампутували чи що...В цей момент,у палату зайшов лікар.
-"Лікарю,я зможу після одужання бігати по залах?"-перше,і найважливіше,що я спитав у нього.
Він подивився на мене співчутливо і по-батьківськи розуміюче :
-"Боюсь,що ви не зможете ходити.Тому,футбол лише на комп'ютері.Розумію,що тяжко,але тримайся,хлопче.Ми спробуємо тебе поставити на ноги.Батьки,йдемо.Хочу показати знімки травм".І я залишився один.Вирішив набрати кохану.Вирішив-зробив.Результат-тиша.
*****
Після виписки з лікарні,я отримав один з найкращих подарунків у житті-коляску з керуванням.Що можна самостійно пересуватись і кермувати своїм "автомобілем".Це дуже спрощувало справу.Я міг кататись без супроводу.Єдине,що мене вносили і виносили з під'їзду.Але то таке.
*****
З того часу моє життя перетворилось у єдиний маршрут.Університет-дім-район,де живе кохана.Так,коли ввечері здійснював прогулянки-я їздив у один район-де живе кохана.(тепер ви розумієте чому я так зрадів автоматичній колясці).Щовечора я застрибував у свій "інвалідомобіль"(або як я його називав ласкаво-"інвалідчик") і їхав до неї.Ми були не разом майже 1.5 місяці.Але я все одно хотів бути з нею.Моє становище мало ще гіркіші перспективи на реставрацію картину під назвою "любов".Але спробуй-раптом не пожалкуєш.Насправді,я їздив без надії.Просто скучив за голосом.Боже,який в неї голос...за один тільки голос можна було одружитись.Щоб слухати його весь час.Тому я і їздив туди,щоб його почути.Але доля також вміє чути.Вона відчувала мою присутність.Тому з коханою ми не перетнулись ні разу.Після чергового 27-го дня прогулянки по її районі(який я уже вивчив краще за свій) і знав напам'ять усе-від дрібниці до деталі,я їхав додому.І раптом...
*****
Назустріч іде моя доленька.Та сама доленька,яку згадую щодня.Та доленька,яка зламала мені ноги.
-"О,містер Каліка.Шукаєш,щоб я доламав тебе?"
-"І тобі міцного здоров'я,пане Доля."
-"Чому "Доля?" - не зрозумів він.
-"Подивись на мене.Який я тепер класний в "Інвалідчику" ".
-"Мало переламав.Якщо ти самостійно пересуваєшся.Що ти тут робиш?"
-"Та от мені сьогодні наснився сон віщий.Що тебе тут зустріну і помщусь тобі."
-"Ха-ха.Цікаво як?Ти ж не ходиш.Невже ти встанеш і почнеш бійку?"
-"Ти не вартий моїх титанічних зусиль.Встану і спробую піти я лише заради коханої.А ти на неї не схожий.Я просто хочу тобі запропонувати гру.Ти повертаєшся до мене спиною,проходиш 7 кроків.Обертаєшся.Все.В спину не б'ю,не бійся.Будеш цілий"
-"Ти що,мудак калічний,маєш сміливість погрожувати?"-закричав він.
-"Полікуй нерви.Кричиш забагато.Зроби як я кажу.Побачиш".
Він з недовірю глянув на мене,але послухався.Після виконання,я під'їхав :
-"За ці 7 кроків,я міг врізати тебе коляскою взаді по ногах.Тоді,коли ти впадеш,проїхатись нею тобі по ногах.А знаєш чому я цього не зробив?Бо я не таке підле сученя як ти.Ось моя помста.Показати тобі,який ти мудак і каліка тут ти.Бо здорові люди такого не роблять"
-"Ах ти ж сука"-з цими словами він викинув мене з коляски на землю.Удар,удар,удар.Нирка,друга нирка,дві нирки одразу.Смак артеріального борщу перемішаного з смаком соку.Того шлункового.Ніс теж приготував борщику.Коли мою фізіономію заливало,він пішов.
*****
-"Хлопчику,Вам допомогти?"-почув я жіночий голос і...впізнав його.Цей голос я віднайду із тисячі схожих голосів.Який мені грав мелодію на любовних "фа" і "соль".Нарешті я її почув.
-"Посадіть мене в коляску"-прохрипів я.
Вона мене посадила і пішла.Через хв. повернулась з салфетками і почала витирати кров.Поки вона це робила,я 37 разів прошепотів "кохана".
-"Яка кохана?"-спитала вона-"Я схожа на Вашу кохану?"
-"Ні,ні крапельки не схожі.На неї немає схожих.Вона одна така у світі".
-"Тоді чому Ви шепочете "кохана?" "
-"Бо ти і є нею,маленька".
Це було дуже ефектно,оскільки,на цих словах вона перестала приводити до ладу мою фізіономію і через гематоми на моєму обличчі побачила того,якого не хотіла бачити увесь цей час.
-"Бачиш,який я тепер став?"
-"Як...?"-ошелешено спитала вона-"Як...І..що ти тут робив?"
-"Це...довга історія...мій найрідніший голос"-сказав я і від травм відключився.
*****
Кінець цієї історії - вона привезла хлопця у лікарню(ту саму,де лікував ноги).Поки він лежав відключений,лікар розповів їй як це сталось.Вона заплакала і чекала поки він прийде до тями,щоб вибачитись і бути з ним завжди.
У цьому очікуванні хлопець не очунявся...його не стало.Лікар повідомив,що від нанесених травм він помер.Здоров'я підірване переломами плюс сильні травми.Останнє,що він прошепотів - "я її люблю...і цей голос найкращий"...
****
До чого я це все написав.По-перше,не мстіть людям.Усе у житті повертається.І зло і добро.Кривднику повернеться,а Ви тільки карму зіпсуєте собі.
По-друге,бережіть людей.Які кохають Вас усім серцем.Цінуйте і любіть.Адже не знати,що з нами станеться завтра.І уявіть якщо близької Вам людини не стане...останнє,що прошепоче як любить Вас..Адже чоловіки помирають з ім'ям коханої на вустах..А через гонор чи гордість ви не поспілкувались.І бажання усе повернути чи відновити...воно вже неактуальне.Можливості нема...
Бережіть рідних...Тих,хто за Вас гори зверне і стане Вашою горою.
С.Кучерявий
27.06.16
01-39
ID:
662378
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.04.2016 01:41:21
© дата внесення змiн: 27.04.2016 01:41:21
автор: kucheryavuy77
Вкажіть причину вашої скарги
|
