моїх пісень вже нема,
Словами залиті щоки, омите тіло,
німа, лиш папір і літери...так це я, мій закоханий в прозу друже...
Я прокинулась
Сходять з розуму, ходять одна до одної
думки мої,
Я була б у тебе закохана, якби ти у мене був
Але кохання непрохане,
Світло не може любити пітьму...
Та що ми один без одного, коли стріляти верлібрами в голову,
Невже нас можна назвати людьми?!
..Я тримаю в руках твою душу,
Муза твоя у долонях спить,
А ти їх так нестримно цілуєш
Росу світанкову
Любов твоя не роса
Не сполохай весни, яка тільки прийшла
