В автомобілів рокіт рваний,
Ввірвавсь його тихенький крок,
І блиск медалей полум'яний,
Прохав мене: «Чекай, синок!
Я до твого ступну будення,
Байдужість пещену твою,
Немов бур’ян, я під коріння
Зітну, за вітром розів’ю.
Ти зупинись в шаленім русі,
Дай в очі глянути до дна –
Любив, як ти, я коси русі
Та спопелила їх війна.
Забрали матір і дитину,
Здоров'я вилила у твань,
Та ще топтала віру, сину,
У час безбожницьких дерзань.
Отож, чекай – ступну до бою
За Мир, за Віру і Любов!
За них я дзот прикрив собою —
Віддам і зараз свою кров…»
Чи ж бачив я того солдата?
Чи хто ступав у стороні?
Лиш кроки зоряним набатом
Крізь роки ширяться в мені.
Тепер же знаю: ангел сивий,
Ламаючи зневіри стіну,
Іде у світлому пориві
За Віру, Мир, за Україну!
1990 -2016
