Упевнений, бо досвід маю:
Віддачі не чекай на сто.
Людина до всього звикає…
Кістками ляже хто? Ніхто!
Хто ти ся є: природи старець,
Перелопачений життям,
Усохлий в часі новобранець,
Сповзаючий у забуття?
Ну, що поробиш, любий друже,
Природа обманула нас –
Життя дала, та їй байдужі
Стареча хворість і колапс.
Не нарікай… Твоє то діло?
Сиди й мовчи, якщо живеш,
Дивися в небо отупіло,
Можливо, в рай ще попадеш.
А поки Бога виглядаєш,
Ще біля тебе хтось сидить,
Гидливо тіло прикриває
Із співчуттям, коли болить.
Природа, ніби так і треба,
Без згоди нам дала життя.
Тепер надійся лиш на себе,
Назад немає вороття.