Я все стерплю…
Стерплю розкати грому.
Сліпучі блискавки і проливні дощі
В ті вечори, що не вертаєшся додому
Або вертаєшся…У мокрому плащі.
Я все стерплю…
Стерплю їдкі обрáзи
І звинувачення, і докори стерплю,
І непромовлені убивчі фрази,
Й огидне відчуття неначе сплю.
Я все стерплю…
Стерплю ганебні зради,
Підвівши серце, як легку мішень
Придуркуватої болесної шаради.
Та не стерплю байдужості лишень…
Я все стерплю…
Стерплю гірку самотність
І відстань, кóтру страшно не люблю.
Стерплю незвіданого я невідворотність
Індиферентності я тільки не стерплю!
Дуже багато терпіння, бо вже давно відчувається байдужість і самотність, невідворотність і відстань. А навіщо? Хіба що для себе, бо так звичніше жити і нічого не змінювати.Вірш сподобався, бо в ньому - життя.
Байдужість важко стерпіти. Але й усе те інше - чи варто?
breakheart відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо не байдужа душа то варто. Часом болю завдаємо самі собі. Але від цього не перестаємо себе любити. Тому той хто хоч раз заглянув Вам у душу і не став до неї байдужим заслуговує на Ваше терпіння.
