Тонку талію обіймами вже ніколи не огортай
Припини йти з життя після кожної склянки чаю
Душу, фото, пам’ять, усмішки мої віддай
Іди, й так вічність невпинно тепла чекаю
А спогади повільно обволікають тіло
Як поцілунки, на шкірі ніжно мліють
Поглянь ще раз у очі, як посмієш, вміло
Навчи ж мене кричати як сам вмієш
Змогла б змиритися з холодним тоном
Та ти мовчиш.. тиша ламає хребці
Лишили зими за плечима, та чужі по-новому
Це нелегко, це як удар рідної руки по лиці
Болітиме навіть у снах, звикай
Весна ж. Усе минає з талими снігами
Допий нарешті той гидкий зелений чай
І я молю, дзвони частіше мамі
Сидиш в моїй голові і кричиш. Досить.
Я до знемоги хвора твоїми звичками і руками
Залиши все як є, тільки ще одна спільна осінь
Божеволію, руйную те, що будувала роками
