Є на світі різні села, де хочеться жити,
Мені ж любе своє рідне - село Малий Житин.
Тут мій батько народився, і діди, й родина,
Звідси родом мої діти і моя дружина.
Як устанеш вранці-рано - пахне ставом-лугом,
А під пісню соловейка орач йде за плугом.
Півень вдосвіта підніме, гуси загелгочуть,
Погляд любо над річкою стрекози лоскочуть.
Ось ідуть мов крізь віки корови, як пави,
Їх за яслами чекає сіно, чи отава,
Ось господар кіньми їде, щось під ніс бурмоче,
А дітлахи з-заду слідом під"їхати хочуть.
В нас дівчата найгарніші, до праці завзяті,
Коли заміж повиходять - стають ще й "зубаті".
Хлопці мужні, роботящі, майстри на всі руки,
Полюбляють погуляти, люблять і науки...
Хай же поїть спраглих всіх дідова криниця,
Хай лунає більше сміх й не ллється кровиця.
Хай цвіте моє село, мина лихоліття,
Хай святкує Малий Житин півтисячоліття!
Дай Боже, щоб хоч мої нащадки тоді щось написали.
Гарний вірш! Уявляю яку поему на 1000-ліття напишете! 
