ми продираємось крізь тіні
у нашому розумі
та прокидаємось від тліні
загачених роздумів.
там забуті голоси підкрадаються здалеку,
у розламаних думках розчиняється патока,
десь загудів мотор і зірвалося полум'я -
єдиний коридор поринає у морок, я
не бачу вже людей тільки тіні і голос їх,
незвичний дикий рев і безумний жорстокий сміх.
я вже не знаю, хто я, чи сутність я чи ілюзія,
абстракція думок, кольорова дифузія..
здається, цей туман засів у головах навічно
та не вирватись нікому вже із цього межиріччя
і не за горами вже на цій землі наші останні дні,
посеред правди і брехні ми тонемо у вічній пітьмі...
