Ще стежка кружляла густим переліском,
Де сріблом роса покривала усе,
Я чув, як із шумом, із гулом, із тріском
Ріка крізь каміння свої води несе.
Я вийшов із лісу і дух захопило
Та й серце, здається, спинилось на мить,
А сонячне світло обличчя залило
Й грайливо у краплях води мерехтить.
Я бачу як здалеку, дуже далеко,
Розбіг починає швидкий свій ріка
І разом з літаючим в небі лелекою
Несеться на мене, мов думка стрімка.
Я бачу, як створена каменем хвиля
Жбурляє до берега гілля та хмиз.
Ще мить і, здається, й мене підхопила
Та раптом у ніг моїх падає вниз…
У чому ж карпатської річки принада?
У тому, що душу лаштує на лад?
Чи в дзвінкій мелодії струн водоспаду,
а чи в мерехтінні краплин міріад?
А може у тому хлопчині малому,
Що білих овечок отару пасе?
А може в дівчині з русою косою,
Що воду нагору додому несе?
А може принада цієї долини
У тому, що рідна мені ця земля,
що все навкруги моя рідна країна,
що все навкруги Україна моя.