Насправді, то було давно,
На спомин – нібито сьогодні:
Вечірні танці і кіно,
Акацій запах Великодній.
А потім ВИШі і борги,
Державні гроші за навчання,
Розподілялися всі ми
У глушину, мов на заслання.
Так, справді, це було давно,
Того не має вже й не буде,
Давно не те іде кіно,
Давно не ті зростають люди.
Ті пахощі акацій я
Ніде й ніколи не відчую,
І звук басистого джмеля,
В весняних квітах не забуду.
Те, що було, то все моє,
Та всі ми гості в сьогоденні.
Сміється сонце золоте,
Летять роки, мов навіжені.
