Ще боляче, не згоїлися рани,
Коли волосся пестиш, та не ти.
У пошуках звабливої осанни
Принади барв на лоні самоти.
І просльозяться спогади, мов діти,
Коли впаде на серце голос твій.
Пора від феромонів тверезіти,
Тримати хмари кінчиками вій.
Думки про тебе, мов гербарій часу –
Красивий та зів*ялий ідеал.
Звабливі ноти пристрасного джазу
Хаосних дум бентежний ареал.
* * *
Розпочалося покликом зорі,
Коли земля зацілувала небо.
Прощались сизоокі ліхтарі
Пропала у турботі їх потреба.
Квітнева німфа – деміург ідей.
Закохана у погляд океанів.
Натхненна самота – її трофей,
А рідне місто – поле із тюльпанів.
Шалений погляд, ягоди-уста
Відбилися троянди у рум*янці.
А очі – то до серця два моста.
Згубились зорі у волоссі вранці.
Душа – скарбниця сенсорних подій.
Струнка тополя у духовнім світі.
Характером – весняний буревій,
Тендітна постать в долі буйноцвітті.
* * *
Мережі соціальні – відчуття,
Одне «Привіт» - моя психодилія.
Змінилися мотиви сприйняття,
Удача продалася, мов повія.
Звелися парадигми нанівець.
Нестача слів обіймами тривоги,
Затиснувся на серці ремінець,
Переплелись незаймані дороги.
Постав переді мною, мов Арес:
Упевненість, погрозливість і сила.
Здавалося, торкаєшся небес,
А за спиною носиш сині крила.
Далекий погляд – гордовита суть.
Кохалася не раз із сонцем шкіра.
Вуста – цілунком серце розірвуть!
Жагою найвеличнішого звіра.
Душі парфум – магічний еліксир.
Цнотливий порт натхнення каравели.
У серці – ти постійний пасажир,
Новий герой інтимної новели.
* * *
У епітелій голками ввійшла,
Та постать, що у тілі проростала.
У миті сіроокій віднайшла
Частину долі, що весну обрала.
Та вечір скинув шати із плечей.
Сповзли вони хвилинами прощання.
Втопилася в раю твоїх очей –
Пекельно-ніжне первісне знущання.
* * *
У царстві тіней марнувались дні.
Нові знайомства, зустрічі, турботи
В свідомості, неначе на стіні
Стирала файли дивної істоти.
Вивітрювались спогади в імлі,
У рівновазі розчинялись хмари.
Тепло принесли сонцю журавлі
Життя писало зебри-мемуари.
Та скрипом ледь прочинених дверей
Шукало альтер его поклик музи.
Згубилися всі рими між алей,
Немов прозоро-видимі медузи.
* * *
Неждана зустріч плаєм до надій!
У царство дум вулканом завітала,
Я скуштувала пристрасті напій
І лезом німу тишу розтинала!
Минали дні в полоні самоти…
Зоря вечірня душі поєднала.
Відкрилися незвідані світи.
Себе частину я подарувала.
Стрічалися у яблуневім цвіті,
Затьмарила жага свідомість враз,
Злились тіла у храмі Артеміди
Екстаз !
* * *
Космічна даль, легкий оксиморон.
Твоя свідомість у коктейлі часу.
Улаштували долі марафон
Отримали – іронію, гримасу.
Немов фантом ти зник з моїх очей,
Зірки кололи маревом повіки
Я святкувала смутком ювілей.
Із спогадів роздобувала ліки.
Шукала у квіток твій аромат,
Благала часу циферблат змінити.
Замкнула серце у полон із грат
І пам’ять намагалась спорожнити.
* * *
І вкотре відлітає чайка дня
Набрався соку виноградний обрій.
А в серці проростає, мов стерня
Твоє «люблю» і погляд ніжно-добрий.
* * *
Один акорд – і мчаться журавлі,
Остання зустріч на порозі літа.
Залишуся для тебе на крилі
Мене чекає осені орбіта!