Вимірюють цінність не всі золотими!
В шпиталі військовім картина буденна -
Спішать волонтери, ідуть побратими
І люд небайдужий приходить щоденно.
Ось зграйка дітей до палати влетіла.
Дівчисько мале хлопцю защебетало:
"Сама я Вам, дядю, браслетик зробила,
Він, правда, тоненький, бо бісеру мало!
Але в ньому, бачите, сонечка краплі
І бризки високого, чистого неба!
Він жовто-блакитний... Він майже, як прапор!
Його Вам на руку надіну. Так треба!"
Ще довго потому на власнім зап'ястку,
Краплинки дрібненькі він пальцями пестить
Та згадує світле, смішне дитинчатко
Те щире, відкрите, дбайливе і чесне...
" Поснідали, любі? Як добре, що встигла!"-
Заходить до хлопців в палату старенька:
"Лишень на хвилинку до вас я забігла,
То ж знаю, як любите ви солоденьке"
Дешеві льодяники сипле з пакету
Й швиденько солодощі ті рахувати:
"Звиняйте, по дві вам виходить канхвети,
Бо в мене ж ще хлопці в сусідній палаті."
Тремтять дрібно пальці, у зморшках долоні.
Усім роздала: " Ви одужуйте швидше!
Побігла... Бо інші лишаться голодні..."
Пішла. І висить приголомшлива тиша...
Неспішно, але добре час справу знає.
Загоїлись рани, не мучить вже втома.
Герой наш, всміхаючись, речі збирає -
Вже завтра нарешті він їде додому.
І жартами збори підтримують хлопці,
А дядько вусатий усіх голосніше:
" А що то, наш друже, в маленькій коробці?"
"Реліквії мої у ній найцінніші!"
"Стривай, не ховай но свої рарітети!
Реліквії може покажеш нам, хлопче?"
І бачать там хрестик, дівчачий браслетик
Та двійко цукерок в прим’ятій обгортці.
Козак Наталія
Ниагара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це невідворотній кругообіг - забираю біль із сердець волонтерів і своїми віршами перекладаю у серця читачів, пропускаючи через власну душу.
Дякую Вам за увагу до моєї творчості та теплі відгуки
