|
Чому народ прирівнюють до стада?
Керують цим театром з п’єдесталу,
Ті «Білі люди» із Верховної Ради,
Проти котрих, вже стільки лиць повстало.
Де наша влада? Де ми маєм право,
Вирішувати як ми хочем бути.
Чому у боротьбі за нашу славу
Нам ріжуть горло, сковують нам руки?
Скільки вже можна битись чи прохати,
Ні слово ні залізо тут не в поміч.
Бо хто ми є, купка отих пихатих,
Котрі із себе власне робимо здобич?
Нас змушують за мир війною змагатись,
Вирішують кому коли померти,
Допоки будуть отак в наглу гратись
В цій політичній грі, в якій ми жертви?
Суспільство сприйняли в маріонетки,
Та брешуть про якийсь там гуманізм,
А самі в золоті кидають десь монетку,
У масці блазнів граючи у комізм.
Так розвели хаос у власній хаті,
Розграбили країну вщент по суті.
Ото б лишити статків всієї знаті,
Нехай би пожили годину в скруті.
За той проміжок часу навіть можна
Країну вивести із сьогоденної кризи,
Як розкуркулить оту чинну рожу,
Та припустити із небес до низу.
Одна їхня автівка чого варта -
Річний бюджет чималого села.
От почитали би вони Камю чи Сартра -
Освіта хоч якась б уже була.
Приймають ті закони пальцем в небо,
Присутні чи відсутні взагалі.
Начхати на суспільні всім потреби,
А нам страждати самостійно у канві.
Закрили очі на війну, на кризу,
Обмежують по вінця соцвиплати,
Вкидають до вогню ще більше хмизу,
Тримаючи в зубах оті мандати.
Хто ж присягавсь на вірність всім народу?
Хто ж обіцянками нас годував на виборах?
Несли в своїх промовах одну воду,
Такі вже бідні і нещасні наші злидарі..
Живуть в тісних халупках з документами,
Не мають ні заводів підприємницьких.
Такими чесними ведуть інтелігентами,
Та прагнуть нас лишити неприємностей.
Слова як мед солодкі в їх кампаніях,
То не піар, то їхні вчинки є на благо,
Але завжди наш соціум обманюють,
Не відчуваючи ні жалю, ні поваги.
Перекривають нам повітря за тарифами,
Космічними інфляціями гривні,
Покращення вже стало лише міфами,
Тож гострять наші люди свої бивні.
Щодня вже дошкуляє аритмія,
Від нестабільної валюти, девальвації,
Та депутати гірше ніж повії -
Тільки і переходять з фракції до фракції.
Зал засідань для них є власним рингом,
Де силою помірятись охочі.
І між собою гоняться за рейтингом
Все б’ються день у день за наші гроші.
Усі освічені «не з синіми» дипломами,
Не в змозі навіть вивчить рідну мову,
Кінчили навчання десь за кордонами,
А за трибуною не зв’яжуть і два слова.
Таке собі маленьке королівство,
Де всі однин одному є рідня,
Поширене здебільшого кумівство,
В народі то є «клан», «секта», «братня».
Було завжди так, що іще чекати,
Коли наш голос нічого не вартий,
За кого б ми не йшли голосувати,
Там замість нас там є кому обрати.
Де ж справедливість, де гуманний суд?
І чи скінчиться це ярмо ганьби?
Це смішно коли склався так абсурд,
Що у слугів народу ми раби…
ID:
633622
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 05.01.2016 13:22:48
© дата внесення змiн: 05.01.2016 13:22:48
автор: Антоніна Романюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
Знаю одне, якби від виборів щось залежало, народ до них би не допустили. 
Твір, хоча й має купу недосконалостей, проте щирий і чесний.
