Де б іще ми з нею зустрілися.
Того дня я на цвинтар пішов,
Ні, не тому що так захотілося,
І не тому, що там спокій знайшов.
Але моє серце ледь не спинилося,
Коли позаду хтось обізвався.
Хотів би я, щоб все це наснилося,
Але ж ні. Якщо чесно - злякався.
Але минулось, голос впізнав.
Прийшовши до тями я привітався.
Що далі буде, того я не знав,
Та душа, крізь призму часів понеслася.
Холодно, голодно і лячно в душі,
Активісти, комнезами - виродки кляті.
Стягують нещасну малечу з печі,
Перевертаючи все в мазаній хаті.
Знайшли, аж жменю квасолі,
А діти стояти вже не могли.
Так і попадали, зламані, долі
Кати порожні торби понесли.
Холодними стали на ранок тіла.
У батька двох доньок нестало,
На серце лягла отруйна зола,
А тіло поряд з ними упало.
Виніс з хати, поклав на ряднину,
Старенький кулик знайшов на подвір'ї.
Тепер я знаю, що вбило родину,
Жахливий терор. Не люди, а звірі.
Ще місяць тому жінку кохану,
Ховав під бузком при дорозі.
Зціпивши зуби, копав мовчки яму,
По пояс, бо більше не взмозі.
До ями поклав старенький кулик,
Туди ж діточок своїх рідних поклав.
На душі розпачливий крик,
Що й небо почуло як він заридав.
Оченята ряднинкою затертою прикрив,
Раптом земелька потрапить до них.
Без людей, без батюшки - похоронив,
І довго молився аж поки не зтих.
Дві березки, поряд посадив,
Обійнялися, ростуть до неба.
І здається для мене це диво з див,
Але зараз про це напевно не треба.
Та земля усіх згодом зрівняла,
Жертв тих років і катів комуністів.
До себе в обійми забрала,
Долю не обманути та і хто б посмів.
І розум мій зараз в облозі,
Про мертвих добре або вже ніяк.
Душа моя там, біля берез, при дорозі,
А я стою тут, клянучи комуняк.
26.12.15
Литвиненко Ніна Федорівна - очевидиця тих подій, розповіла мені цю історію. Березки, бузок і могилки - збереглися, от тільки дорогою тією ніхто вже не ходить...
ID:
631606
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 26.12.2015 18:38:05
© дата внесення змiн: 26.12.2015 18:38:05
автор: Микола Балюра
Вкажіть причину вашої скарги
|
