Стоїків ніхто не любить. Вони нікому не потрібні. А ні, стоп: їм ніхто не потрібен. Холодне тепло. Хіба таке буває? Відчуття стабільного щастя без жодних поривів, як істинна любов до життя. Ні до чого не пориваєшся, ні без чого не страждаєш: тотальний спокій. Дуже важко, стараючись перебувати в тотальному спокої, пояснити цей свій стан людям, які хочуть твого тепла. Просто вимагають тебе всього, і найбільше і найпалкіше захоплюються тобою, коли ти просто феєрверком згораєш у емоціях. Байдуже що: сльози в захлинанні чи сміх до болю в животі, просто дай їм ці емоції. За відсутності цього, тебе молекулярно рознесуть зсередини на шматочки. А твої згорання: не безкінечні.
Все частіше починаю задумуватись про важливість правильних слів у житті. Про важливість хорошого і, що неймовірно важливо, стриманого ставлення до людей. Починаючи спілкування із людиною одразу оцінюється її вигляд, звички, манера говорити, якісь моральні принципи і, якщо ця мізерно мала і смішна поверхнева інформація нам імпонує: усе, ми попали; на любов: просто через кілька днів, одразу, не знаючи нічогісінько про людину. Той мізер, який ми побачили - ніщо, порівняно з тим, що ми мали б знати про іншу особу перед тим, як вручити їй чи йому відповідальне слово "люблю!". Постійно копаю вглиб себе і безспростовно бачу, що я бездонний, безкінечно безгранний і новий, кожен день. Отже, так само і кожна людина. То чи можна побачити ким є особа, що вам подобається за кілька днів? А тим паче, побачити її настільки пронизливо, щоб обдарувати її своєю прив'язаністю і титулом любові? Ні, ні, і ще раз ні.
Постійно аналізую усі свої відносини із тими, кому казав, що люблю. Люди не достойні цього слова, і я був недостойним його для багатьох із них. А річ лише в тім, що кожен раз, коли стосункам наставав кінець, моя (і гадаю, аналогічно, їхня) віра в святість любові була кинута в черговий тартар. Скільки є сходів і рівнів під нульовим балконом, куди може упасти уявлення про любов? А кожна наступна людина через оці зневіри недоотримує вашого чарівного ставлення в геометричних пропорціях. Відверто кажучи, власники розбитих сердець б'ють їх далі, але уже іншим людям. І усе це: як помста, як кара самим собі і як зневіра в існуванні любові. Пора виходити на новий рівень, перевернути ці ганебні поривання людини окрилятись із кожними стосунками. Спробувати любити людей по-новому: не зважаючи ні на що. Можна ж любити людину, знаючи, що вона просто десь є. І все. Просто за те, що ця людина - голос тих, слів, якими вона говорить; комбінація тих емоції, якими вона відчуває; і спогад тих моментів, які ви пережили разом. Хай іде далі, не згадуючи про вас, хай зустрічає на шляху все: від відчаю до солодких і довгоочікуваних перемог. А любов ваша все рівно житиме. Бо любов - це те, що залежить лише від вас! Якщо любиш когось - це твоє почуття, це твій вибір і твоє натхнення. Кожна людина принесе у ваше життя щось нове, тому потрібно цінувати кожну особистість: від Чарлі Гордона* до Стівена Хокінга.
Працюймо над обдумуванням своїх уявлень про любов, щоб усе життя не накопичувати розчарування.
П.С. Насправді, будь яка людина - розіб'є вам серце, просто потрібно знайти того, хто цього вартий. (Якщо я не помиляюсь, то це думка Боба Марлі, але виправте мене, якщо це не так).
*Чарлі Гордон - головний герой з книги Деніела Кіза - "Квіти для Елджернона".
ID:
630807
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.12.2015 10:51:49
© дата внесення змiн: 23.12.2015 10:51:49
автор: Андрій Конопко
Вкажіть причину вашої скарги
|
